абувача власником лише після безпосередньої передачі товару, часто після виконання певних формальностей (манципація). Консенсуальні контракти встановлювали юридичні наслідки з моменту укладення і оформлення угоди.
   Типовим прикладом консенсуального контракту став договір купівлі-продажу (emptio-venditio). Продавець (venditor) бере на себе зобов'язання передати покупцю (emptor) певну річ у власність, а покупець - сплатити визначену ціну. Момент укладення угоди, момент передачі речі і момент передачі грошей за річ можуть і не збігатися у просторі і часі, сторони можуть довільно на свій розсуд обумовити терміни виконання взаємних зобов'язань.
   Об'єктом договору виступає товар. Товаром є речі, не вилучені з обігу,- індивідуальні чи родові, власні чи чужі (крім крадених), і навіть речі, які ще тільки мають появитися.
   У випадку договору купівлі-продажу майбутніх речей (наприклад, врожаю наступного року) ризик випадкової загибелі речі з моменту укладення і оформлення угоди покладався на покупця, але за основу бралася добросовісність продавця. Наприклад, якщо проданий врожай ще у посіві гинув від повені, розглядалося, чи справді продавець зробив усе, щоб цьому запобігти. Якщо ж договір купівлі-продажу майбутньої речі укладався у вагових одиницях (талантах чи ін.), а врожай передчасно гинув, то така угода вважалася недійсною.
   В угодах купівлі-продажу ціна обов'язково виражалася у грошовій сумі (бо при обміні речі на річ контракт потрапляв до 5-ї групи т. зв. безіменних контрактів) і могла суттєво відрізнятися від існуючих цін на аналогічні речі. Часто гуртові покупці користувалися скрутним становищем селян чи ремісників і нав'язували їм різко занижені ціни під майбутню продукцію.
   Pretium iustum - так у римському праві називалася «справжня ціна», яка служила орієнтиром при оформленні угод такого типу. Згідно з рескриптом

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>