а під час нещасливого випадку має статус спеціального виду зберігання.
   Такий статус мають також секвестр, а також передача на збереження родових речей. Секвестром називається передача спірної речі третій особі з умовою її повернення (разом з плодами) тій особі, яка виграє спір. Передача на зберігання родових речей з умовою їх повернення у тій же кількості і якості має суттєву відмінність від договору позики. Вона, на відміну від позики, укладається в інтересах поклажедавця. Отже, по-перше, неможливо вимагати відсотки, а, по-друге, можна висунути позов проти депозитарію у випадку, якщо він починає користуватися чужою річчю і отримувати від неї плоди.
   З часом почало допускатися і таке зберігання, коли, за взаємною домовленістю сторін, зберігач міг користуватися довіреними речами і навіть витрачати довірені речі на власні потреби, беручи на себе ризик випадкової їх загибелі.
  
   Договір поклажі грошової суми з обов'язком повернути не idem, a tantundem, знають класичні юристи Папініан (D. 16. 3. 25), Павел (D. 16. 3. 26.1).
  
   Тут відмінність від договору позики полягала в тому, що таке зберігання (воно дістало назву неправильного — irregulare) здійснювалося в інтересах депонента. Перші згадки про неправильне зберігання знаходимо відносно рано, ще в працях юриста Алфена (І ст. до н. е.).
   Якщо ж мало місце зберігання речей за оплату, то це був уже не договір зберігання, а поклажі. Умови його (крім оплатності послуги) принципово не відрізнялися від договору зберігання.
   Договір застави (contractus pigneraticius) полягав у тому, що заставодавець передавав заставотримачу річ для забезпечення боргу на умовах, що ця заставлена річ буде повернена в момент сплати боргу чи припинення застави. Спершу кредитор мав тільки моральний обов'язок повернути заставлену річ, але згодом боржник отримав спеціальний позов actio fiduciae для

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>