тримку тому, кому позичка надається, а не повинні вводити його у збитки (там само).
  
   Якщо позичкодавець надає у позичку хвору тварину, яка заражає стадо позичкоотримувача, позичає завідомо діряві або непридатні ємкості, а позичкоотримувач, який не міг помітити непридатності цих посудин, налив у них вино чи олію, і ця олія чи вино витекли чи прийшли у непридатний стан, тощо - в усіх цих випадках для позичко-отримувача відкривається можливість вимагати покриття його збитків позичкодавцем (D. 13.6. 18. 3. Гай). Такий позов мав назву actio commodati contraria. Позов позичкодавача до позичкоотримувача (який ніс відповідальність за dolus, culpa lata і навіть culpa levis) назву actio commodati directa.
   Нарешті, зрозуміло, що витрати на харчування наданої у позичку худоби або раба лягають на коммодарія, але, якщо він змушений витратити певну суму на лікування таких тварин чи рабів, ці затрати згодом підлягають поверненню коммодантом.
   Договір зберігання або поклажі (depositium). Депонент передає депозитарію на безоплатне зберігання будь-яку рухому річ (не обов'язково власну) з обов'язком її повернення на першу вимогу з усіма прибутками і вигодами (скажімо, корова під час перебування на зберіганні привела теля). Оскільки договір зберігання укладається в інтересах поклажедавця, зберігач несе відповідальність лише за умисел (dolus) та грубу необережність (culpa lata).
   Відповідальність за culpa levis (легку необережність) настає для зберігача лише у випадку відмови видати віддану на зберігання річ на першу вимогу поклажедавця. Не може зберігач поклажі відмовити у видачі переданої йому речі у зв'язку з ius retentionis - правом затримання, чи для зарахування зустрічного боргу (compensatio) (C. 4. 34. 1. 11). Тобто, якщо депонент навіть винен депозитарію якісь суми у порядку боргу чи делікту, затримувати віддане на зберігання

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>