ву із загальним принципом римського права Ubi emolumentum, ibi onus - де вигода, там і тягар (обов'язків). Коммодант відповідає не лише за dolus (умисел) і culpa lata (тяжку необережність), але й culpa levis (легку, ненавмисну необережність), що зумовили втрату чи пошкодження взятої у позичку речі. Звільняє коммоданта від відповідальності за взяту у позичку річ казус (випадкова загибель речі — наприклад, взятий у позичку раб втопився під час купання) чи непереборна сила (чужа скульптура чи картина загинула під час землетрусу). Тут діє правило, що ризик випадкової загибелі речі лежить на власникові, а річ, передана в позичку, перебуває де-юре у власності коммоданта.
   Обов'язки коммодарія у договорі позички відверто переважають над обов'язками коммоданта, але сам договір не є абсолютно одностороннім, як, наприклад, договір позики. Якщо у користування передана дефектна річ (vr-tiosa — з ґанджем) і коммодант знав про ці дефекти, він несе відповідальність за можливі збитки, що будуть завдані коммодарію або третім особам: наприклад, хвора тварина заразила стадо, дірява бочка випустила на землю налите вино, душевнохворий раб під час нападу порубав сокирою меблі тощо.
   Кредитор також не має права вимагати дострокового повернення речі, наданої у позичку.
  
   Павел (D. 13. 6.17. У) дає цьому юридичне обґрунтування. Оскільки договір позички з боку позичкодавця не викликаний жодною господарською необхідністю, він тим самим є проявом його доброзичливості, благодійництва. Але, виявивши це благодіяння, він тим самим пов'язав себе: не може на власний розсуд припинити договірне зобов'язання, дочасно витребувати передану у позичку річ і т. ін. Далі Павел таким чином обґрунтовує неприпустимість передачі у позичку дефектної речі, недоліки якої відомі позичкодавцю: благодіяння, люб'язність, які містяться в договорі позички, повинні дати

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>