|
икі.
Тривалий час спірним моментом у римському праві залишалося питання про позики, зроблені підвладними (persona allieni iuris). За імператора Веспасіана (кін. І ст. н. е.) був прийнятий спеціальний акт - senatusconsultum Macedonianum, який отримав свою назву від якогось Macedo. Цей підвладний син узяв позику і, побоюючись неприємностей, пов'язаних з примусовим стягненням, убив власного батька, щоб сплатити борг зі спадкової маси. Даний акт визнавав дійсність договору позики, укладеного підвладним, лише у випадку, якщо він укладався з відома його домовладики, або був спрямований на користь домовладики. Якщо цих умов не було, претори почали давати exeptio senatusconsulti Macedoniani навіть позовам, спрямованим проти тих спадкоємців, які уже стали персонами власного права (D. 14.6. І.рг.). Щоправда, зобов'язання спадкоємців не знищувалися, вони лише переходили в розряд натуральних, не захищених позовом.
Позичка (commodatum) - реальний контракт, при якому коммодант передає коммодарію певну річ у тимчасове і безоплатне користування.
Якщо Лабеон вважав, що предметом позички може бути лише рухома річ, то Ульпіан, посилюючи свою позицію авторитетом Кассія, стверджував, що як res commodata може виступати і нерухомість (D. 13, 6. 1. 1).
Друга сторона зобов'язана повернути цю ж саму річ у визначений термін у тій же цілісності та якості. Предметом договору є річ індивідуальна, повернути слід саме її. Користування річчю повинне бути безоплатне, інакше це уже буде договір найму. Оскільки користування річчю безоплатне, воно вигідне саме коммоданту, тим самим отримувач позички несе посилену відповідальність за її збереженість. Він повинен виявляти турботу (diligentia) доброго господаря, тобто не допускати жодної неуважності, непередбачливості, безтурботності, які не притаманні такому господарю. У даному разі маємо справу
|