ті свідків, та відповідність укладеного договору нормам права.
   Договір стипуляції був строго формальним договором у праві класичного періоду. Ще Гай (3. 102) вважав, що у разі незбігу запитання кредитора і відповіді боржника договір стипуляції не виникає. Але Ульпіан уже ставить питання інаше: якщо на запитання кредитора боржник називає меншу (чи навіть більшу) суму, то зобов'язання вважається встановленим в обсязі меншої з названих боржником (чи кредитором) сум (D. 45. 1. 1.4).
  
   Цікаво, що в Інституціях Юстиніана (3.19.5) відтворюється згаданий вище фрагмент Гая, який суперечить точці зору Ульпіана.
  
   В імператорський період почали допускатися питання кредитора і відповіді боржника різними мовами (наприклад, латинською і грецькою), важливо було лише те, щоб вони були висловлені congruenter, тобто збігалися (D.45. 1.1.6). У праві Юстиніана стало можливим допускати перекладення стипулятивним договором тих чи інших обов'язків на спадкоємців («після моєї (варіант - твоєї) смерті») боржника і кредитора, яке раніше прямо заборонялося, але часто обходилося з допомогою юридичних фікцій.
   Зобов'язання, яке виникало з договору стипуляції, було лише одностороннім: для stipulator, або reus stipulandi (кредитора) з цього договору виникало тільки право, для promissor, або reus promittendi (боржника) - тільки обов'язок.
   У стипуляції не означувалася кауза, свідки не обов'язково повинні були знати, за що мала бути виплачена боржником кредитору означена в договорі сума (борг, оплата роботи чи послуги тощо). В разі виникнення спору претора цікавило лише: Stipulatus es? Quo presente? -Перед тобою зобов'язалися? Хто був при цьому? Простота укладення, абстрактний характер договору стипуляції сприяли його поширенню. В класичну епоху договір стипуляції був основною формою господарського обороту. Недоліком стипуляції тривалий час була

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>