імперії все ширше допускається представництво. У цьому випадку представник діє від імені заінтересованої сторони за договором доручення.
  
   У випадку, якщо договори укладалися на певний термін, їх припинення наставало автоматично після закінчення визначеного у договорі строку. Якщо ж договір укладався без означення часу його дії, загальноприйнятим терміном поновлення контрактів вважалися липневі калеиди (перший день місяця), кінець півріччя.
  
   Посередник (маклер) називався proxeneta, слово це - грецького походження.
  
   5. Вербальні договори
  
   Вербальні договори встановлювалися усним виголошенням певних юридичних формул. Юридичну значимість набували з моменту виголошення певних слів (verbs) при суворому дотриманні інших визначених формальностей. У цю групу потрапили: а) стипуляція; б) клятвена обіцянка вільновідпущеника при звільненні; в) встановлення приданого.
   Найбільшого поширення в юридичній практиці Риму набула стипуляція. Майбутній кредитор у присутності свідків ставить відповідне запитання і отримує запевнюючу відповідь. Цей договір зафіксований уже в Законах XII Таблиць. Спершу відповідь боржника мала абсолютно збігатися із запитанням кредитора. Якщо, наприклад, кредитор запитував: «Обіцяєш дати тисячу? (стипуляційна сума називалася pecunia stipulata)», a боржник відповідав: «Обіцяю дати дев'ятсот дев'яносто», договір не виникав. Пізніше почали допускати і подібний варіант, причому обсяг прийнятого зобов'язання, зрозуміло, визначався не запитанням кредитора, а відповіддю боржника. Жодне представництво не допускалося.
   Не могли укладати договір стипуляції глухонімі («кредитор повинен чути слова боржника і, навпаки, боржник - слова кредитора», - пише Гай. - 3. 105). У період монархії почали допускати довільну форму висловлювань кредитора і боржника, важливим було лише те, чи прийшли вони до згоди у присутності

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>