ті на відчужувану річ. Це договір каузальний. Інколи сторони з тих чи інших причин приховують від широкого загалу свої наміри. Наприклад, стипуляція (дуже поширений у практиці того часу договір) укладалася у формі запитання-відповіді в присутності претора і свідків: «Обіцяєш дати сто?» - «Обіцяю дати сто». Присутні можуть тільки здогадуватися, про що домовилися обидві сторони: позику, новацію тощо. Такі договори називалися абстрактними.
  
   4. Укладення договору. Представництво
  
   Укладення договору розпочинається з оголошення сторони, яка має намір вступити у певні зобов'язально-правові відносини, про свої наміри. Таке проголошення намірів називається оферта або propositio. Воно може бути здійснене будь-яким способом: усно, реклама, виставка на ярмарку тощо. Кожний договір чи група договорів мали свою оферту (ширшу або максимально звужену). Наприклад, договір стипуляції (в період Республіки) мав у якості оферти запитання: «Обіцяєш дати тисячу? (зрозуміло, що мова могла йти й про якусь іншу суму)», інша, довільна форма оферти не допускалася.
   Для укладення договору вимагалося прийняття оферти контрагентом - т. зв. акцепт. В консенсуальних договорах акцептом було досягнення згоди і укладення відповідного договору заінтересованими сторонами, в інших видах договорів - ще й виконання певних формальностей (передачі самої речі чи її символу, наприклад, ключів від будинку; виголошення формули манципації; підписування хірографу тощо). На момент акцепту визначається час переходу права на річ від одного власника іншому і, відповідно, перехід ризику випадкової загибелі речі чи настання інших юридичних наслідків (наприклад, деліктної відповідальності за шкоду, завдану третій особі придбаною твариною чи рабом).
   Спершу при укладенні договору вимагалася особиста присутність сторін. Згодом, з розвитком господарського життя Римської

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>