вих зобов'язань діяло правило «рід не гине».
   Для визнання дійсності договору мала значення і реальна можливість виконання дії, що становила предмет зобов'язання. Діяло правило impossibilium nulla obligatio est - неможливе не може бути зобов'язанням. Неможливість могла бути фізичною (політ на Місяць), юридичною (передача речі, вилученої з обороту) чи моральною («зобов'язання» одруженої жінки за винагороду зрадити свого чоловіка).
  
   3. Зміст договору
  
   Уся можлива сукупність договірних зобов'язань охоплювалася однією з трьох можливих категорій: dare («дати», в розумінні передати право власності), praestare («надати», тобто передати річ у тимчасове користування або надати певні послуги), facere («виконати», в розумінні зробити певну дію або утриматися від якоїсь дії). Досить рідкими були договори про виконання певної фізичної роботи за винагороду - цим займалися раби.
   Крім самої суті договору важливе значення мали його окремі елементи. Вони, в свою чергу, поділялися на: а) істотні (необхідні), без яких договір не виникав (наприклад, договір купівлі-продажу завжди мав вміщувати визначення ціни; зобов'язання продати певну річ визначеному покупцеві не мало юридичної сили, якщо не була вказана ціна); б) звичайні (ті, що, як правило, в договір включалися, але й без них договір був дійсним, наприклад, пункт про доставку товару від гуртового торгівця в крамницю замовника); в) випадкові (могли включатися в договір, але не були обов'язковими). До випадкових елементів договору належали умови та терміни.
   Поняття «умови» (conditio) розумілося двояко. По-перше, це фактор дійсності самого договору - при укладенні договору ще невідомо, чи настане подія, що є предметом договору. Якщо вона наступить (sub conditione), договір вступить у силу, якщо ні, то - ні. Наприклад, при страхуванні майна від пожежі страхова сума буде виплачена

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>