римала спеціальний позов quod metus causa. Цей позов міг бути застосований і проти спадкоємців того, хто погрозою нав'язав невигідний договір. Присуд за цим позовом зобов'язував винного (або його спадкоємців) добровільно вимістити збитки, а, у разі відмови це зробити добровільно - погасити їх уже в чотирикратному розмірі!
   Відомий афоризм юриста Павла: «Хай не нав'язують благодіяння небажаючому» (D. 50. 17. 69). У якості «благодійників» нерідко виступали латифундисти, нав'язуючи позики, надання поселенням (за певну плату) суспільних пасовиськ тощо - з метою подальшого закабалення вільних малоімущих громадян.
   Як уже зазначалося, дійсними були договори, укладені лише правоздатними та дієздатними особами. Правоздатності були позбавлені раби та підвладні – persona allieni iuris. He мали дієздатності (або мали обмежену дієздатність) малолітні, неповнолітні, душевнохворі, марнотратники, особи, піддані infamia, та ін.
   Для певних категорій договорів важливе значення мала форма волевиявлення, її недотримання при манципації, стипуляції, деяких письмових договорах вело до визнання договору недійсним.
   Римське цивільне право розрізняло договори визначені та невизначені. У першому випадку предметом домовленості виступає якась конкретна річ чи послуга. Наприклад, договір міни - конкретне шило буде обміняне на мило в такій-то кількості. Альтернатива - невизначений договір. Наприклад, сторони погодилися, що надаваний кредит буде покрито за рахунок продажу речей з спадкової маси, яку боржник має отримати за законом чи заповітом від свого спадкодавця після його смерті. Які саме речі будуть продані для покриття боргу у цьому договорі, не вказано.
   Розмежовувалися також родові та індивідуально-визначені договори. Різниця полягала у тому, що випадкова загибель індивідуально-визначеного предмета зобов'язання припиняла, а щодо родових

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>