уло за собою infamia - безчестя, тому цей позов не застосовувався проти батьків, членів подружжя, патрона чи інших знатних осіб і замінювався іншим.
  
   За старовинними правилами, встановленими для едилів (магістрати, що наглядали за торгівлею на ринках), якщо продавець приховував ґанджі раба (чи будь-якої іншої речі), покупець, виявивши їх, міг відразу витребувати сплачену суму та додатковий штраф. Недоліки (ґанджі) раба поділялися на тілесні і душевні. В юридичній літературі велася постійна дискусія на тему, що може вважатися такими недоліками: чи є, наприклад, недоліком безплідність рабині або схильність раба впадати в екстаз і займатися пророцтвами (Labeo. Fragm., 28; D. 21. 2. 9-Ю).
  
   Звичайно, нерідкими були випадки, коли обмануті контрагенти просто соромилися публічно визнавати себе такими і не подавали позов, у цьому випадку шахрайська угода вважалася дійсною, набувач дефектної речі ставав її повноправним власником.
   Примус - це фізичне насилля (така угода - завжди недійсна), а також психологічний тиск. В цьому останньому випадку угода могла бути визнана недійсною лише за умови, що погроза була: а) протизаконною, б) реальною, в) одночасною з виявленням волі, г) означала б заподіяння великого зла для потерпілого. Так, погроза «розорити» за несплату боржника судовим позовом не є протизаконною. Якщо такий боржник погоджувався на небажану для себе новацію, наприклад, на передачу власного житла кредитору в рахунок погашення боргу, вимагати згодом (припустимо, боржник через місяць отримав велику спадщину, яка легко дозволяє погасити борг) визнання цієї новації недійсною під приводом застосування погрози він права не має.
   Раннє римське право визнавало угоду, укладену під тиском погрози, дійсною: coactus tamen volui - хоч і під тиском, та волю виявив. У класичний період особа, яка уклала договір під тиском погрози,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>