я зобов'язання. В обох випадках або наставала відповідальність боржника, або він звільнявся від відповідальності. Відповідальність наставала у випадку поєднання двох умов — вини боржника та наявності шкоди інтересам кредитора. За відсутності принаймні однієї з умов відповідальність не наставала.
   Під виною розумілося недотримання поведінки, яка вимагається нормами права. Юрист Павел стверджував: «Якщо особа дотримувалася усього, що вимагається..., то вина відсутня». Римські юристи розрізняли дві форми вини: а) умисел (dolus), коли особа усвідомлює результати своєї поведінки і бажає їх настання (боржник узяв у позичку чужий плуг і продав його третій особі), та б) вина-необережність (culpa), коли особа не передбачає можливих наслідків своєї поведінки, хоча мала б їх завбачити (боржник втратив узятий у позичку плуг, бо залишив його на ніч у полі, де його вкрали злодії).
   Необережність була двох ступенів: груба (culpa lata) та легка (culpa levis). Груба вина-необережність проявлялася у тому випадку, якщо боржник не виявляв тієї завбачливості, яку зазвичай виявляють усі нормальні люди (плуг на ніч у полі залишають тільки найбільш недбайливі і ледачі). Легка вина-необережність - боржник не виявив тієї завбачливості, яку повинен виявляти добрий турботливий господар (плуг вкрали з приміщення, хоча добрий господар виставив би сторожа і біля комори). Інколи при визначенні ступеня необережності покористовувалися поняттям culpa in concreto, тобто порівнювали, наскільки дбайливо боржник ставився до позиченої речі та до своєї власності.
  
   Це останнє поняття застосовувалося, як правило, для визначення відповідальності члена товариства. Якщо його ставлення до спільного майна не відрізнялося від ставлення до свого власного, відповідальність не наставала (див. D. 17. 2. 7. 2). Крім culpa levis в джерелах можна натрапити на терміни

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>