er familias).
  
   Злодій завжди вважався у прострочці. Добросовісний боржник потрапляв in mora, якщо була наявність його вини в порушенні терміну, а кредитор нагадував про настання платежу за «зрілим» зобов'язанням. Нагадування, зроблене до настання терміну виконання, наслідків про-строчки за собою не тягнуло.
  
   Боржник не потрапляв у прострочку, якщо зобов'язання не було захищене позовним захистом,— т. зв. натуральне, наприклад, обіцянка неповнолітнього передати раба - D. 45.1.127.
  
   За Юстиніановим законодавством, встановлювалося, що Dies interpellat pro homine - Борг нагадує замість людини (за іншою точкою зору - цей афоризм ввели власне уже глосатори). Тобто офіційного нагадування кредитора за «зрілим» зобов'язанням більше не вимагалося. Після того як боржник опинився in mora, кредитор крім виконання самого зобов'язання отримував право: а) вимагати покриття усіх завданих прострочкою збитків (наприклад, не зміг засіяти поле, бо куплене посівне зерно привезли після завершення строків посіву); б) ризик випадкової загибелі індивідуального предмета зобов'язання переходив на боржника (позичена на 5 днів унікальна картина гинула на шостий під час землетрусу, повністю відповідав боржник); в) кредитор мав право відмовитися від виконання зобов'язання, якщо воно втратило для нього інтерес (весільну сукню привезли на другий день після весілля).
  
   Утвердилося правило, що в угодах доброї совісті прострочив зобов 'язує боржника сплатити відсотки за увесь час прострочки (D. 22. 1. 32. 2). В угодах строгого права до послуг кредиторів були т. зв. «спонсії» - формальні словесні обіцянки про штрафи у розмірі третини або половини позиченої і неповернутої своєчасно суми (Гай. 4. 171).
  
   Звернемо увагу на ту обставину, що нагадування (interpellare) про борг особі, яка боржником не була, кваліфікувалося як образа і нагадувач відповідав

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>