підшукати кредитору платоспроможну особу, що погоджувалася перебрати на себе вказаний борг. Для цього вимагалося, щоб: а) прийняття чужого боргу зі сторони того, хто приймає, було добровільним (друг по своїй волі - за друга); б) той, хто приймає борг повинен бути стороннім (не родич чи патрон кредитора, наприклад); в) перевід повинен здійснюватися юридичне оформленою угодою.
  
   4. Виконання зобов'язань
  
   Під виконанням зобов'язання розумілося виконання певною особою дії, яка власне становила зміст цього зобов'язання: передачі речі; надання речі у тимчасове користування; виконання певної роботи (дії). Без згоди кредитора заміна предмета зобов'язання не допускалася (наприклад, людина, яка позичила гроші, повинна була повернути саме гроші, а не якийсь інший предмет, навіть набагато цінніший, якщо тільки сам кредитор не погоджувався на таку заміну). Те, що боржник вважав виконанням зобов'язання, кредитор міг таким не вважати (наприклад, боржник повертає кредитору позичені гроші під час нападу грабіжників, на очах цих грабіжників). Судові суперечки виникали з приводу характеру, повноти, відповідності умовам договору виконаного (невиконаного) зобов'язання.
   Римські юристи розробили чіткі критерії виконаного зобов'язання, недотримання принаймні одного з яких розцінювалося як недопустиме порушення і тягнуло за собою негативні для боржника наслідки. Ці критерії полягали у такому:
   - виконання зобов'язання відбувається в інтересах кредитора. Воно визнається виконаним лише у тому випадку, якщо виконання прийняв сам кредитор. Для цього кредитор повинен бути дієздатним (або замість нього діє призначений опікун чи попечитель). Виконання зобов'язань на користь третіх осіб (взяті у борг гроші передали брату кредитора) не допускалося. Як уже вказувалося, кредитор мав право цессії зобов'язання на користь третьої особи, яка у такому

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>