ссіонарію, цессіонарій виступає усиновителем кредитора, який до того був особою sui iuris (власного права) тощо).
   Не допускалася цессія, якщо: а) вимога мала чисто особистий характер (аліменти, замовлений портрет тощо); б) при спірних вимогах (боржник оспорює борг); в) при передачі вимоги більш впливовій особі; г) опікуваному — на опікуна.
   Передаване у формі цессії право переходило з усіма забезпеченнями і перевагами (D. 18. 4.6), але і з тими запереченнями, які можна було протиставити продавцю вимоги - ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. При переводі боргу на нову особу вимагалася безумовна згода нового кредитора. Це і зрозуміло - він був заінтересований в отриманні суми боргу. Якщо боржник такої довіри не вселяв, можливий новий кредитор мав повне право відмовитися від пропонованої йому цессії (наприклад, патрон вільновідпущеника пропонує своєму кредитору в порядку взаємозарахування боргів здійснити цессію, перевівши реально існуючий борг даного вільновідпущеника патрону на цього кредитора. Кредитор переконується в неплатоспроможності вільновідпущеника і від взаємозарахування та цессії відмовляється).
   Якщо ж борг усе-таки передавався новому боржнику без згоди кредитора (наприклад, при продажу обмеженої боргами спадщини, що було дуже поширеною практикою в Римі, адже спадкоємець sui iuris отримував ще один або навіть кілька маєтків від померлих родичів чи заповідачів, і фізично не міг вести одночасно справи в кількох віддалених місцях) за цедентом (продавцем такої спадщини) зберігалася надалі відповідальність за борги спадкодавця (С. 4. 39.2). Але, задовольнивши вимоги кредитора, він міг висунути регресний позов до покупця спадщини, який не виконав своїх боргових зобов'язань у межах викупленої спадщини (Там само).
   Перевід боргу (цессія) міг здійснюватися і з ініціативи боржника, який міг самостійно

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>