'язань у спадщину, крім тих, що мали особистий характер,- аліменти, зобов'язання відомого художника створити портрет замовника тощо. За життя боржника і кредитора ніякої заміни відбуватися не могло.
   Спершу в римському праві з'явилася т. зв. новація, тобто обновлення зобов'язання. За погодженням з боржником, кредитор укладав з третьою особою угоду, якою передавав їй своє право вимоги до боржника. Новий договір скасовував старий. Але процедура була дуже громіздкою. Вимагалася обов'язкова особиста згода боржника. Також припинялися уже діючі форми забезпечення, наприклад, порука - посварившись з боржником, його поручитель міг відмовитися підтвердити свою поруку в новаційному договорі. Ще один, характерний для римської практики, приклад: відпадало право першочергового стягнення підопічним з опікуна, якщо до досягнення повноліття вимога, яка випливала з опіки, була новована (обновлена) (D. 46.2. 29).
   Тому на зміну новації з часом приходить т. зв. цес-сія — уступка кредитором свого права третій особі шляхом призначення її своїм представником. Щоправда, існувала небезпека, що зі смертю кредитора (формально: довірителя-мандатора) його довіреність, як і будь-який мандат, втратить свою силу. Також цедент, як і кожний довіритель, зберігав право у будь-яку мить відмінити свою довіреність. Перевагою нововведення стало 'те, що боржника тепер лише ставили до відома, засоби забезпечення старого договору при цьому зберігалися.
  
   Ближче до епохи Юстиніана особливим указом було введене сповіщення (denuntiatio) боржника про те, що відбулася цессія (С. 8. 41. 3). Після такого оповіщення усі права переходять до цессіонарія, права цедента припиняються і він не може в майбутньому відмінити своє рішення.
  
   Цессія укладалася як з волі кредитора, так і по судових рішеннях чи на вимогу закону (кредитор сам заборгував певну суму цессіонарію,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>