ю здати в оренду без згоди власника, а також заповісти своїм спадкоємцям.
   Емфітевзис виникав: а) шляхом договору з власником; б) шляхом легату (див. Тему 9), що встановлювався власником; в) на підставі судової постанови про розподіл спільного майна (емфітевзис не міг бути поділений на частини, тому лише один із спадкоємців зберігав за собою це право спадкодавця).
   Емфітевзис припинявся: а) у випадку придбання орендатором земельної ділянки у власність; б) у випадку порушення своїх обов'язків стосовно власника, в т. ч. погіршення якості ділянки. Якщо власник порушував свої зобов'язання за договором, то орендатор емфітевзису отримував захист за особливим позовом actio emphyten-ticaria.
   Близьким до емфітевзису був т. зв. суперфіцій - буквально ”те, що знаходиться на поверхні землі”. Мова йде про міську забудову на чужій (приватній чи — частіше — державній землі). Юридично, згідно з нормами цивільного права, власником будь-чиєї забудови автоматично ставав власник земельної ділянки. Згідно з нормами приватного права, вбудоване в землю, йде слідом за нею. Суперфіцій регулював відносини особи, яка на договірній основі звела будівлю для власних потреб на землі, що юридично перебувала у власності іншої особи або міської общини.
   Суперфіціарію належало право користування і розпорядження будівлями, зведеними на чужій землі (купівля-продаж, застава, спадщина, дарунок), причому це право строками не обмежувалося - єдиною умовою була своєчасна сплата фіксованої орендної плати за землю під забудовою (solarium або vectigal). Претор захищав права суперфіціарія за допомогою позовів та інтердиктів (іп-terdictum de superficie). У посткласичний період суперфіцій почав розглядатися як річ, юридичне відділена від поверхні, та така, що має обособлене правове становище (D. 44. 7.44.1).
   Ще однією категорією прав на чужі речі було заставне

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>