и його у винайм, хоча безвіддатна поступка цим правом і надалі вважалася недопустимою (D. 7. 8. 10 рг.; С. 3.33.13).
   Законом також була встановлена можливість віддатної (за плату чи іншу вигоду) передачі права на орегае. Якщо речовий сервітут за умови тривалого некористування своїм правом припинявся, то особистий був довічний і міг бути поновлений у будь-який момент на вимогу його власника (конкубіна через кілька років повернулася з тривалої подорожі).
   Виникнтня сервітутів було можливим: а) за договором, б) за давністю володіння, в) за судовим рішенням і г) за законом.
   За договором (як варіант, заповітом) сервітут встановлювався лише самим власником речі - при дотриманні усіх правил манципації. Єдина різниця полягала у тому, що у манципній формулі йшлося не про власність, а про користування сервітутом.
   За давністю володіння сервітут встановлювався у випадку, якщо користувач де-факто здійснював своє право не таємно, не насильно, не прекарно.
   На початку Республіки допускалося набуття сільських сервітутів за давністю. Для цього вимагалася лише одна умова - здійснення цього сервітуту протягом двох років. Закон Скрібонія (Lex Scribonia, після Цицерона) відмінив цей спосіб встановлення сервітутів. У класичний період термін набувальної давності становив 10 років між присутніми та 20 років між відсутніми суб'єктами. Наприклад, особа ходить через сусідську ділянку за водою і господар не заперечує впродовж десяти років (або ж господар 20 років відсутній). Після проходження цього набувального терміну господар ділянки, через яку здійснюється прохід, уже не може в односторонньому порядку припинити сервітут.
   Судове рішення про встановлення сервітуту набувало сили, наприклад, у випадку, якщо суд встановлював право доступу на чужу ділянку для власника новоутвореної ділянки (нерухома спадщина ділиться між двома спадкоємцями,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>