рії (наприклад, зумисне пошкодження чужої лози в регіонах виноробства, фальшування монети в районах срібних і золотих копалень тощо).
   Третя особливість римського цивільного права періоду принципату - це початок запозичення римлянами цілих правових інститутів з інших правових систем. Так, у греків була запозичена іпотека, а також сінграфи і хірографи - боргові розписки.
   У 212 р. н. е. усе вільне населення імперії отримало права римського громадянства, тим самим було подолано колишню відмінність правового статусу квіритів, латинів і перегргнів. Це стало четвертою особливістю цивільного права тієї історичної епохи.
   У період домінату розвиток права стає виключною прерогативою абсолютних монархів-домінусів. Домінуси - живі боги, їм споруджуються за життя храми. Вони більше не потребують кваліфікованої допомоги юристів для зміцнення свого становища в суспільстві - тепер воно забезпечується зусиллями адміністративного апарату, а авторитетний юрист розглядається як своєрідна загроза авторитету імператорському. Якщо на початку періоду принципату для вирішення складного казусу вимагалася особлива кваліфікація правознавця, його уміння зіставляти і протиставляти, посилатися на авторитет інших дослідників права тощо, то пізніше, особливо в період домінату, панує принцип Quod principi placuit, legis habet vigorem - Що бажано повелителю, те має силу закону. Причому мова йде інколи про цілком рутинні справи. Так, імператор Галлієн (253-268) писав якомусь Аврелію Тимофію, що орендодавець не може вимагати від орендатора плати більшої, ніж обумовлено в контракті (CJ, IV, 65, 16).
   В інших випадках саме імператорська вказівка вносила істотні і навіть принципові зміни у чинне законодавство. Наприклад, Діоклетіан (284-305) рекомендував якомусь Сосію, дружину якого украв раб, звернутися до презида провінції, звинувативши самого раба,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>