кощі (прикрашають річ, наприклад, картина в кают-компанії) підлягали поверненню і добросовісному, і недобросовісному володільцеві, якщо тільки такий позов не виставлявся з єдиною метою - зашкодити відповідачу. Зрозуміло, що повернення витрат на розкоші не знімало з недобросовісного володільця встановленої законом цивільної чи карної відповідальності. За добросовісним відповідачем зберігалося навіть ius retendionis -право утримання речі у себе до відшкодування витрат. При поданні віндикаційного позову позивач міг вимагати гарантій своєї власності від порушень у майбутньому - cautio de non amplius turbando (наприклад, якщо мова йшла про несанкціонований прохід відповідача через його ділянку). Як правило, відповідач мав зробити відповідну заяву (стипуляцію з означенням каузи), що в разі повторення порушення зі свого боку негайно виплатить таку-то суму.
   Негаторний позов використовувався для усунення перешкод, ЯКІ заважали нормально здійснювати своє право власності (хтось намагається неправомірно використовувати чужу річ, наприклад, жене худобу на водопій через ділянку сусіда). Негаторний позов має абсолютний характер, тобто спрямований проти будь-якого порушника права власності (через цю ділянку намагаються гнати худобу кілька сусідів, позов стосується усіх).
   Прогібіторний позов застосовувався у випадку, якщо інша особа своєю поведінкою заважала власникові нормально здійснювати своє право власності без посягання на саму річ (наприклад, споруджується стіна, яка перекриває доступ сонячного світла до вікна сусіднього будинку). За цим позовом (в разі його обґрунтованості) суд повинен зобов'язати порушника усунути перешкоду і не допускати подібних дій у майбутньому.
   Публіціанський позов застосовувався претором на захист бонітарного власника проти квіритського, якщо ман-ципна річ набувалася добросовісно, але з порушенням

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>