ями народних зборів.
   У III - І ст. до н. е. успішне завершення завойовницьких війн породило великі труднощі у застосуванні ius civile. По-перше, розширення кордонів держави значно ускладнювало дотримання обрядової сторони манципації при набутті майна і сервітутів (за межами Італії обряд взагалі не застосовувався). Це породжувало зловживання недобросовісних продавців, які могли вимагати визнання угоди недійсною у повній відповідності до норм права квіритів. По-друге, розширення кола спілкування з іноземцями-перегрінами сприяло появі т. зв. права народів, положення якого встановлювалися і регулювалися перегрінськими преторами. Відбувалося поступове зближення двох правових систем. Переворот у діючому праві відносять приблизно до 150 р. до н. е., коли утверджується т. зв. преторське право, відмінне від ius civile та від ius gentium.
   В епоху принципату імператори, починаючи з Августа, надають найбільш видатним юристам право проводити офіційні консультації зі спірних правових питань та конкретних казусів - нібито від імені принцепса . Оригінальне обґрунтування розв'язання заплутаних цивільних спорів, що його давали імператорські юристи, надалі ставало обов'язковою вказівкою суддям щодо порядку застосування чинних законів. Такий своєрідний «симбіоз» принцепсів з юристами, з одного боку, зміцнював авторитет імператорської влади, а, з другого - підносив вплив у суспільстві самих юристів.
   Другою характерною рисою римського приватного (і публічного) права, починаючи з І ст. н. е., стає визнання завойовниками деяких національних особливостей місцевого права. Так, у Греції дрібні суперечки між громадянами общини вирішувалися на основі місцевих законів. Те ж, до речі, стосується і кримінального права. В Римській державі були регіони, де, згідно з місцевими звичаями, ті чи інші злочини каралися тяжче, ніж у цілому по імперії

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>