встановлюватися заборони відчуження приватної власності. Так, заборонялося відчуження приданого (dos) та дошлюбного подарунка (як відомо, у випадку розлучення винний член подружжя втрачав право на це майно і воно переходило до іншого). Інколи суд - в інтересах позивача - забороняв відповідачеві відчужувати майно до винесення судового рішення по суті або до погашення заборгованості.
   Не підлягала відчуженню без загальної згоди спільна власність, отримана на основі договору чи заповіту. Будь-який із співвласників на свій розсуд міг вимагати поділу спільної власності, а інші співвласники не могли йому відмовити, якщо тільки це не зашкоджувало самій речі. Проте розпорядження таким майном допускалося лише за спільної домовленості власників, причому кожний мав один голос, незалежно від розміру належної йому частки. Переважне право набуття відчужуваної частки мали інші співвласники, лише за їх відмови можна було передати частку третій особі.
  
   2. Набуття права власності
  
   Для набуття права власності використовувалися різні способи.
   Первинний спосіб - право власності набувається вперше або всупереч волі попереднього власника. Вторинний - право власності переходить від однієї особи до іншої за їх взаємною угодою і бажанням. При цьому необхідно, щоб правопопередник був дійсним власником — ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
   Первинні способи поділяються на:
   1. Заволодіння (apprehensio). Річ, яка перебуває в обороті, але не має власника (римське цивільне право використовувало термін nullius in bonis - у нічиїй власності), переходить у власність того, хто її перший захопить. Можна привласнити як рухомі, так і нерухомі речі. Власником нерухомості ставав той, хто починав її першим обробляти (звичайно вимагалася цивільна правоздатність і дієздатність). Юридичне у становищі нічийної речі опинялися трофеї, захоплені

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>