лярні воєначальники не зупинялися навіть перед пограбуванням співвітчизників. Наприклад, після громадянської війни, яка розпочалася з убивства Цезаря заколотниками-республіканцями, для наділення землею ветеранів було визначено 18 міст Італії, жителі котрих були позбавлені не лише своєї землі, але й усіх рабів та інвентарю. Зрозуміло, що у мешканців провінцій землю відбирали з ще більшою легкістю.
  
   Крім цього, провінційні власники мали платити особливий податок на користь казни, він називався stipendium або tributum (в І ст. н. е. він сплачувався натурою і становив від 1/10 до 1/5 врожаю). Набувач такого земельного наділу (покупець, спадкоємець тощо) користувався ним на тих же умовах, що й попередній власник, незалежно від того, був цей набувач перегріном чи римлянином. У сфері приватного обороту власники землі в провінціях послуговувалися правом народів (ius gentium), що прискорювало оборот провінційної власності.
   Спільна власність спочатку правом не допускалася. Але при створенні товариства, заповіті, даруванні і т. п. виникала т. зв. communia - спільна власність, де кожному учасникові належала якась ідеальна частка (наприклад, батько залишив у спадщину кільком синам торговий корабель), яку можна було осягнути лише думкою, а не фізично.
   Не могли бути предметом приватної власності res extra commercium - речі, вилучені з обороту. Відчуження священних предметів у будь-якій формі: купівля-продаж, пограбування могил тощо за lex lulia каралося смертю. Могли бути предметом приватної власності, але не могли бути предметом обігу отрути, заборонені книги та res diviqi Juris - предмети, призначені для здійснення релігійного культу, зокрема, культу домашніх богів.
   У користуванні приватною власністю існували певні обмеження, що встановлювалися законом або правочи-ном. Закон (lex) обмежував користування приватною власністю

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>