licum провінційним містам стиралася різниця між земельною власністю в Італії та у неіталій-ських провінціях. Набуте перегрінами майно захищалося перегрінськими преторами за допомогою все тих же «позовів з фікцією». Подібно до того, як міський претор пропонував судді уявити, ніби володілець бонітарної власності вже встиг проволодіти нею протягом набу-вального терміну, перегрінський претор вказував судді зробити припущення, ніби перегрій за якісь заслуги набув римського громадянства і, якщо немає інших перепон (обман, насильство тощо), вирішити конфлікт громадянина з перегріном так, ніби обидва уже є римськими громадянами.
   Провінційна власність - це власність на землю в провінціях, завойованих Римом. Ця земля вважалася державною власністю, її умовно ділили на дві частини. Першу складав державний земельний фонд, який надавався у користування римським громадянам, переважно воїнам, за вислугу років - ager publicus. Оскільки такий користувач мав право відчуження свого наділу (продажу, заповіту тощо), таке пожалування де-факто було його власністю. Часто поселення ветеранів отримували ius Italicum і тоді юридичний статус цієї земельної власності нічим не відрізнявся від власне земель Риму - за користування такою землею жодні податки на користь держави не сплачувалися.
   Друга частина землі - ager redditus - юридичне вважалася власністю Римської держави, яка надавалася попереднім власникам у володіння відповідно до норм місцевого законодавства. Юридична формула такого володіння - Habere possidere, uti frui liceto - Нехай їм буде дозволено мати, володіти, користуватися і отримувати плоди. Такий земельний наділ міг у будь-яку мить бути вилученим з користування (наприклад, якщо виникала необхідність наділити землею нових римських ветеранів, чи у випадку спроби заколоту місцевих громадян).
  
   Для забезпечення підтримки солдатів

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>