ципа-цію.
   Преторська власність з'явилася як своєрідна реакція на недобросовісність окремих громадян. У разі недотримання процедури манципації при передачі манципної речі, її попередній власник міг на законних підставах вимагати повернення своєї квіритської власності. Претор з допомогою формули захищав добросовісного (тобто такого, що не вдавався до обману, насильства, угоди з неповнолітнім і т. д.) покупця, посилаючись на exeptio doli - недобросовісні дії позовника. Але становище такого покупця далі залишалося ненадійним - він не міг витребувати свою річ у третьої особи засобами володільського позову. Виходом зі становища став особливий позов actio in rem publicana. Претор пропонував судді уявити, ніби набувач майна встиг проволодіти ним протягом терміну набувальної давності і тим самим перетворився на повноправного власника. З допомогою цієї юридичної фікції покупець отримував уже абсолютний захист від будь-чиїх посягань на свою власність. Права продавця, засновані на старому квіритському праві, не скасовувалися, але втрачали можливість позовного захисту, ставали nudum ius - голим правом. Покупець ставав власником, але не квіритським, а преторським. Річ закріплювалася в його майні - in bonis, звідки й назва — бонітарна власність. Після спливу терміну набувальної давності ця бонітарна власність перетворювалася на кві-ритську.
   Власність перегрінів, які не володіли ius commercii, первісне законом не захищалася. З розширенням кордонів Риму та швидким прогресом економічних відносин такий юридичний підхід почав суперечити інтересам самих римських громадян. Вже в період Республіки пере-грінам був відкритий доступ до набуття рухомої римської власності - через укладення відповідних договорів. Згодом перегрінам дозволили набувати у приватне володіння нерухомість, включаючи землю, у провінціях. Але з наданням ius Italicum

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>