сть (dominium) нічим не відрізнялася від володіння. Для означення приватної власності з кінця республіканського періоду використовується термін properietas, в Дигестах Юстиніана - dominium rerum, а для означення володіння користуються терміном possessio.
   Право власності - це абсолютне панування особи над річчю. Воно включає в себе:
   ius possidenti - право володіння річчю. Здійснюється як особисто, так і передачею речі у держання іншим особам. При цьому право власності зберігається;
   ius utendi - право користування річчю. Тобто отримання вигоди і прибутку від корисних якостей речі. Єдине обмеження - таке користування не повинно порушувати закон чи завдавати шкоди іншим людям (власник меча використовує його для грабунку). І цим правом можна поступитися (позичка), не втрачаючи права власності;
   ius abutendi - право розпоряджатися річчю усіма дозволеними способами: продати, заповісти, позичити, встановити сервітут на користь третіх осіб тощо;
   ius fruendi - право одержання плодів, натуральних і цивільних. Приплід від вівці, фрукти з дерева, відсотки з капіталу тощо автоматично стають власністю власника речі, що такі плоди приносить;
   ius vindicandi - право вимагати повернення своєї речі у будь-якого невласника.
   Тим самим право власності - це виключне право особи володіти, користуватися, розпоряджатися річчю у власних інтересах. Воно неподільне і належить тільки власникові.
   Римське цивільне право знало різні види права власності: квіритську власність, преторську (бонітарну), власність перегрінів та провінціальну.
   Квіритська власність - ex iure quiritum - базувалася на нормах ius civile, її суб'єктами могли бути виключно римські громадяни та латини, наділені ius commer-сіі. Матеріальні об'єкти квіритської власності — речі, що підлягали манципації. Єдино можливий спосіб похідного набуття квіритської власності - через

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>