ями. Якщо такого суб'єкта кваліфікувати як «чистого» держателя, то тим самим він позбавляється права висунення позовів проти незаконного вилучення довіреної чи заставленої речі (за-ставодавач чи його патрон без сплати діючого або уже простроченого за позовною давністю боргу «забрав» заставлену річ тощо). Як виняток, такий держатель отримав позовний захист, а його держання тим самим отримало статус похідного володіння.
   Оскільки володіння складається з двох елементів, то суб'єктом володіння можуть бути лише особи (не раби), які мають власну волю (вилучаються діти, молодші 7 років, божевільні тощо, але також і усі особи чужого права - наприклад, сини сімейств, як особи, що «не мають своєї волі»). Об'єктами володіння можуть бути тілесні речі, не вилучені з обороту. Одночасне володіння однією річчю можливе лише в ідеальних частках (т. зв. загальне володіння).
  
   Класична формула прав володільця в римському цивільному праві: Utere et abutere - користуйся і використовуй, тобто май усю можливу вигоду з корисних якостей речі. Але це було не лише право, але й обов 'язок володільця. Юридичне в епоху Республіки практично увесь земельний фонд Італії належав до т. зв. ager publicus - суспільної власності і перебував тільки у володінні окремих фамілій. У разі тривалого необробітку землі її міг зайняти і почати обробляти будь-який з римських громадян. Разом з тим визнавалося, що Ab abusu ad usum non valet consequentia ~ зловживання при користуванні не аргумент проти самого користування. І ця теза римського права була породжена у тісному зв 'язку з земельним питанням. Власники латифундій, налякані рухом братів Гракхів, боялися прийняття аграрного закону і тому не робили довготермінових капіталовкладень у землю (виноградники, насадження оливок тощо).
  
   Нераціональне використання землі у латифундіях, її менша прибутковість порівняно

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>