sesio iusta) - придбане будь-яким дозволеним способом: спадщина, купівля, обмін і т. д. Законне володіння часто ототожнюють з правом власності, що в основному правильно, за одним винятком. Земельні володіння римських громадян з фонду ager publicus аж до періоду пізньої Республіки юридичне приватною власністю не вважалися. Саме на цьому юридичному факті намагалися провести реформу землеволодіння брати Грак-хи - врятувати дрібного землевласника-громадянина від розорення шляхом перерозподілу земельного фонду.
   Незаконне володіння (possessio iniusta) - це володіння, надбане незаконним способом. У свою чергу, воно поділяється на незаконне добросовісне — те, яке базується на помилковій думці набувача про законність набуття речі (купив крадене у злодія, сприймаючи його за власника; загублену або залишену річ сприйняв за викинуту тощо); і - незаконне недобросовісне, коли набувач усвідомлює незаконність свого володіння (крадіжка, вимагання, шахрайство тощо). Добросовісний володілець міг за давністю володіння стати власником, незаконний прав власності не набував ніколи.
   Різною була і цивільна відповідальність добросовісного і недобросовісного незаконного володільця перед законним власником (володільцем). Наприклад, у випадку повернення речі добросовісний незаконний володілець відповідав лише за плоди від речі, отримані після висунення позову; недобросовісний - навіть за не-отримані плоди, які законний власник міг би отримати від украденої речі (наприклад, за врожай від украденого посівного зерна, яке злодій просто проїв).
   Розрізнялося римським цивільним правом і т. зв. похідне володіння. Наприклад, при заставі володільці утримують річ як чужу, з тим, щоб повернути її після сплати боргу. Для римського права повірений (мандатарій), поклажеприймач (депозитарій) та позичкоотримувач (коммодарій) вбачалися простими держателями.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>