ї необережності). Володілець не завжди був власником речі - наприклад, злодій. Крім того, володілець повинен був зберігати можливість впливу на річ, що для власника було необов'язковим (передана в оренду земля юридичне залишалася власністю). Проте володільське ставлення до речі вважалося правовим і захищалося преторськими інтердиктами, римське право не допускало довільних порушень права володіння.
   Володіння (possessio) - специфічний чисто римський правовий інститут. Воно мало преторський захист, для здійснення якого володільцю достатньо було лише довести факт неправовомірного порушення володіння третьою особою. Володіння складалося з двох елементів: об'єктивного (corpus possessionis) - фізичного володіння річчю; та суб'єктивного (animus possessionis) -наміру вважати річ своєю.
   Фізичним володільцем речі вважалася особа, яка мала змогу безпосередньо впливати на річ. Володіння не втрачалося і у випадку тимчасової передачі речі третій особі. Але у випадку, якщо річ випадково була загублена, навіть у межах маєтку володільця, можливість впливу на неї втрачалася, а отже, зникав і один з двох елементів володіння. Другий елемент полягав у намірі вважати річ своєю, здійснювати володіння. Так, орендатор вважається тільки держателем речі, а його користування нею - незалежно від тривалості оренди, наявності матеріальної вигоди і т. д.- вважається лише держанням.
   Отже, держання - це фактичне володіння річчю без наміру вважати її своєю. Володільці захищалися від незаконних посягань на річ самостійно, з допомогою системи чітко визначених позовів, а держателі - лише через посередництво юридичного власника (володільця) речі. Це дозволяло тримати держателів (орендаторів, колонів тощо) в постійній залежності.
   Володіння поділялося на види, причому в основу такого поділу було покладено набуття володіння. Законне володіння (possesio

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>