нову поділу покладено характер інтересів: публічне право стосується інтересів держави, приватне - окремих осіб. Це основна, але далеко не єдина принципова відмінність двох форм. Для публічного права існував принцип, сформульований ще Папініаном: «ius publicum privatorum pactis mutari non potest» (D, 2.14.38), тобто «норми публічного права не можуть змінюватися угодами окремих осіб, більше того - окремі особи (включаючи посадових) взагалі не можуть корегувати найменші норми публічного права». (Спроба «домовитися» з митником про розмір мита чи з працівником ДАІ - щодо штрафу, з податківцем щодо податку і т. ін. завідомо незаконна).
   Майнові відносини (фінансові, бюджетні тощо), засновані на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, діють на основі правових механізмів і від волі особи не залежать. Не можна «погоджуватися» чи «не погоджуватися» платити податки або штрафи, хоча можна оскаржувати їх відповідно до чинних законів. А в цивільному праві особа, щоб здійснити свої майнові права, повинна продемонструвати волю до їх здійснення. Наприклад, для вступу у спадкування - оголосити про прийняття спадщини (або - відмовитися, або - продемонструвати відмову власною поведінкою, не заперечуючи проти розподілу спадщини між іншими особами, які мають на неї якесь право). У такому разі діє принцип Nemo iure suo uti cogitur - Ніхто не зобов'язаний користуватися своїм правом.
   Норми права, які встановлюються і регулюються виключно законом, називаються імперативними. В цивільному праві також можливі імперативні норми, наприклад, у тому, що стосується відносин опікуна і опікуваної, шлюбів між родичами по прямій лінії тощо, але переважно діють т. зв. уповноважуючі норми, тобто які ґрунтуються на взаємній згоді сторін або (якщо угода одностороння — заповіт тощо) на основі волі власника майна. Так, у Законах XII Таблиць

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>