11). Питання про попєредє ув'язнення звинуваченого вирішувалося з врахуванням його багатства та статусу (D. 48.3. 1). Декуріонів та «перших людей міста» не можна було приговорити до смертної кари чи вигнання, не повідомивши імператора, в чому полягав їх злочин та який винесено вирок (D. 48. 4. 1-2).
  
  
   3. Поняття та види позовів
  
   Позов (actio) - це певна діяльність особи, яка зводилася до ритуалу звернення до суду за захистом свого порушеного права. Загальне визначення позову дається в Ди-гестах: «Позов є не що інше, як право особи здійснювати в судовому порядку належну йому вимогу» (D. 44. 7. 51; І. 4.6. рг,). Позови складалися в Римі історично, і їх число завжди було обмеженим. У формулярному процесі претор в силу своєї влади (imperium) міг підтримати позов або відмовити у такій підтримці - з огляду на норми справедливості, а не на положення цивільного права. У своїх едиктах претори зазначали, у яких випадках будуть підтримувати позов. Це дозволяло надавати позовну підтримку там, де особа не володіла правом за ius civile, і навпаки відмовляти у позові там, де таке право було, але претор не вважав за потрібне його підтримати у позовному порядку. Так чи інакше в римському цивільному праві встановилася чітка система позовів. Тим самим actio - це передбачений едиктом -судового магістрату засіб добитися через судовий процес рішення у справі, яке відповідає інтересам особи, чиї права порушено.
   Найбільш загальний поділ позовів - це поділ на actio in rem - речовий позов, та actio in personam - особистий позов.
   Речовий позов подається проти будь-якої особи, яка буде порушувати право власності, сервітутне, заставне та інші речові права. Відповідачем може бути кожний, у кого виявиться дана річ, або кожний, хто посягнув на цю річ. У момент подання позову власник (володілець) речі може і не знати конкретно усіх порушників

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>