ка. У разі їх невикупу власником протягом двох місяців, ці речі продавалися з відкритих торгів.
   Подібно до того, як litis contestatio завершувала першу фазу процесу - ius, після чого сторони вже не могли відмовитися від розгляду справи в суді навіть у випадку визнання боргу відповідачем у повному обсязі, так і вирішення справи суддею в другій стадії вело до погашення процесу - він не міг бути розпочатий за тим же позовом. Тим самим, позивач, вигравши процес, але залишившись невдоволеним сумою компенсації, не міг розпочати його знову.
   І ще один нюанс. Можливі були випадки, коли одночасно позивач подавав позов на відповідача, а відповідач - на позивача (наприклад, коли спадкоємці були володільцями різних часток спадкової маси, але вимагали один від одного якісь додаткові речі). Якщо суд виносив рішення по першому позову, то другий процес (по зустрічному позову) не розпочинався взагалі - вважалося, що вторинний судовий процес суперечив би принципу законної сили судового рішення.
   Важливим нововведенням формулярного процесу стало допущення заочного розгляду справи (eremodicium). У випадку неявки відповідача позивач був зобов'язаний навести докази, щоб отримати рішення на свою користь. Якщо судді були відомі причини, що виправдовували неявку сторін, він міг призначити інший день для розгляду справи у суді. Навіть після пропуску наданої відстрочки сторони зберігали право надавати суду виправдовуючі їх неявку причини, і судовий магістрат був зобов'язаний провести відновлення попереднього стану -restauratio eremodicii (D. 4.4.7.12).
   Екстраординарний процес (extra ordinem) набув поширення з періоду Імперії, а починаючи з кінця III ст. н. е. остаточно витіснив формулярний. Імператори закономірно вбачали у преторських повноваженнях загрозу своєму авторитету в системі державного управління. Влада також не довіряла виборним

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>