ося. Поступово і міський претор почав обходитися без зайвих формальностей. Стадія in iure завершувалася складанням претором спеціальної записки - формули - для судді. В цій записці вказувалися умови, за яких позов мав бути задоволений, чи, навпаки, важливі застереження, які робили неможливим задоволення такого позову.
   Спершу формулярний процес був допущений законом Ебуція (між 149 та 126 pp. до н. е.) нарівні з легісакційним і лише за взаємною згодою сторін. Пізніше процедура формулярного процесу була докладно розглянута в двох законах імператора Августа. Претор отримав право викладати позов, не дотримуючись форми, раніше суворо визначеної leges sactiones. Це дозволяло йому давати свою підтримку новим нормам цивільного життя і, навпаки, ігнорувати відносини, які формально відповідали закону, але фактично відмирали (наприклад, визнання претором права когнатських родичів, що перейшли під владу нового pater families, успадковувати майно своєї колишньої сім'ї). У своєму едикті при вступі на посаду претор виголошував, яким позовам він буде надавати позовний захист, а яким - ні. Такий едикт відігравав роль своєрідної передвиборної платформи (претори, як й інші посадові особи Риму, обиралися центуріатними народними зборами), тобто можна говорити про своєрідний зворотний зв'язок законодавця і народу Риму.
   Преторська формула складалася з таких складових частин: Першим йшло призначення судді. Другим - т. зв. інтенція, тобто виклад змісту претензій позивача. Якщо дана претензія основувалася на чинних нормах цивільного права, це мало назву intencio in ius concepta. Якщо ж таку претензію не можна було обґрунтувати діючими нормами права, але претор вважав її справедливою, використовувався термін intentio in factum concepta. У такому випадку претор мав в інтенції описати ті факти, якими пояснювалася actio praetore - преторська

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>