изик відповідальності за прийняте рішення; третя особа згодом могла висунути деліктний позов до судді у звинуваченні кривосуду, але такий позивач ризикував власним майном (у подвійному розмірі до суми позову), яке міг втратити в результаті недоведеного звинувачення.
  
   Хабарництво в римському суді було явищем звичним. Для означення хабара застосовували евфемізм argumentum argentarium — тобто, дослівно, аргумент срібла. Історики мають у своєму розпорядженні промовистий документ — складений в IV ст. н. е. в Галлії список відповідей оракула на різні запитання. На однакові запити багатьох різних людей: «Чи виграю я судовий спір?», мудрий оракул незмінне давав відповідь: «Виграєш, якщо даси судді більше, ніж суперник».
  
   Після винесення рішення кредитор у присутності посадової особи і свідків накладав руку на боржника і виголошував відповідну формулу. Після цього судове рішення вступало у законну силу. Неспроможного боржника передавали кредитору (ам), який у ранньому періоді держави у Римі міг (могли) такого боржника убити чи продати в рабство за Тібр. Діяв принцип Luitur cum persona, qui luere non potest cum crumena, тобто: Хто не може розплатитися гаманцем, розплачується собою. Починаючи з 326 р. до н. е. боргове рабство було заборонене. Боржник-громадянин надалі відповідав своїм майном, а не свободою чи життям. Що ж стосується пере-грінів, вони за певних обставин могли і надалі позбавлятися свободи за цивільними позовами в разі неспроможності сплати присудженого боргу.
   Легісакційний процес відзначався складною процедурою, формалізмом, його застосування обмежувало господарський оборот. Тому в період пізньої Республіки утверджується більш гнучка форма судочинства - т. зв. формулярний процес. Він проходить свою апробацію спершу в практиці перегрінського претора, у справах, де застосування leges sactiones не вимагалося.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>