ти невиріше-ний спір і передавав справу у другу стадію iudicum.
   На цій другій стадії запропонований претором і схвалений сторонами суддя одноосібне без жодних формальностей вислуховував покази сторін та представлених свідків, розглядав матеріальні докази тощо. Як правило, суд відбувався на третій день після розгляду справи у претора.
  
   За Законами XII таблиць, якщо одна з сторін не з 'являється на судовий розгляд, її чекають до полудня, після чого справа вирішується на користь прибулої сторони - praesenti litem addicito.
  
   Існувало правило, що тягар доказу - onus probandi -розподіляється в процесі таким чином: позивач повинен був довести ті факти, якими він обґрунтовував позов, а відповідач - факти, на яких він ґрунтував свої заперечення (D. 22. 3. 19. Рг.; 44.1. 1). Звідси скорочена формула: actori incumbit probacio, reus excipiendo fit actor -доказ покладається на позивача, відповідач, заперечуючи, ставиться у становище позивача. Допускалося, що відсутні свідки можуть передавати в суд письмові покази (testimonia per tabulis), але і Гай, і Квінті ліан в один голос стверджують, що таким свідченням надавалося дуже мало віри. Суддя міг вимагати в сумнівному випадку від однієї зі сторін процесу принести присягу. Судді не заборонялося радитися зі своїми друзями і юристами, але уся відповідальність покладалася на нього. Своє рішення суддя виголошував усно і в присутності сторін. Не вимагалося, щоб у рішенні аргументувалися мотиви і підстави його винесення. Рішення судді було остаточним і оскарженню не підлягало. Римське право вважало, що Res iudicata pro veritate habetur - судове рішення повинно прийматися за істину, тобто перегляд справи у суді вищої інстанції не допускався (такого суду у той час просто не було). Щоправда, вважалося, що «суддя робить процес своїм», тобто в разі кривосуду чи власної недбалості бере на

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>