лянку). Якщо відповідач не погоджувався з вимогою, він виголошував свою формулу і покладав на спірну річ контрвін-дикту (згода мала назву confessio in iure, тобто судове визнання, і вела до припинення дальшого розгляду справи). Найменше порушення у виголошенні формул вело до втрати права на висунення позову. Якщо ж порушень процедури не було, претор пропонував сторонам внести заклад (sacramentum). Закони XII Таблиць встановлювали розмір цього закладу - 50 асів. Якщо ж вартість спірної речі перевищувала 1000 асів, розмір закладу зростав до 500 асів. Це ставило на меті запобігання сутяжництву: якщо переможець у суді отримував свій заклад назад, то переможена сторона свого закладу позбавлялася, він йшов у дохід держави.
  
   Гай Калігула запровадив судове мито. З усякого цивільного спору завчасно стягувалася на користь скарбниці сорокова частка спірної суми; якщо ж сторони відсту-палися від своєї позиції у претора або домовлялися між собою ще до суду, їх карали. Як правило, судове мито стягувалося з того, хто справу програв.
  
   Окрім втрати sacramentum сутяжник ризикував ще й тим, що відповідач після визнання судом безпідставності вимог позивача міг висунути до нього спеціальний позов про сутяжництво (iudicum calumniae) зі стягненням десятої частки того, що позивач вимагав без підстав, або навіть «лекговажно вважаючи», що вказані підстави має. Гай писав: «Принаймні суд на ябеду існує проти усіх позовів і полягає в десятій частці» (Гай. 4.175).
  
   До винесення судового рішення спірна річ зберігалася -за розсудом претора - у позивача, відповідача чи навіть у третьої особи. Тримач давав зобов'язання повернути річ разом з усіма плодами (наприклад, спірна корова встигла народити теля). Завершальним етапом стадії in iure ставало т. зв. litis contestatio: претор звертався до свідків з закликом testes estate - просьбою засвідчити

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>