кого права, звичайно, з врахуванням національних особливостей кожної держави. Можна говорити про певну досконалість римської правової системи не лише стосовно її власної епохи, але й - до деякої міри - стосовно всіх наступних, нерабовласницьких формацій. Розвиток продуктивних сил породжував аналогічні проблеми в галузі майнових відносин - зумисні банкрутства, зловживання довіреним майном (трасти), фінансові піраміди і т. д. і т. п.
   7. Слід також взяти до уваги той момент, що велич Стародавнього Риму мала майже гіпнотичний вплив на політиків пізнішого часу. Так, латинська мова була мовою міжнародної дипломатії аж до XVIII ст. включно. Аналогічно римське цивільне право сприймалося законодавцями Відродження та ранньо капіталістичної епохи як своєрідний зразок, взірець для наслідування. Тому є всі підстави твердити, що правові системи всіх європейських і багатьох неєвропейських країн - більшою чи меншою мірою - зазнали впливу римського права.
   Будь-яка історична форма права, включаючи і римське право, об'єднує в собі право публічне і приватне. Поняття сучасного цивільного права можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють майнові відносини між учасниками обігу методом рівності сторін (таке тлумачення, зокрема, подає А. А. Підопригора). Сучасне цивільне право регулює також деякі особисті немайнові відносини. Майнові відносини, засновані на підпорядкуванні однієї сторони іншій (фінансові, бюджетні тощо) сучасним цивільним правом не регулюються.
   Дві тисячі років назад розмежування цивільного і публічного права здійснювалося за дещо іншим принципом. Так, римський юрист Ульпіан проводив таке розмежування: публічне право - це те, яке «ad statum rei Roma-па special» - звернене до статусу Римської держави, а приватне - «ad singulorum utilitatem» (D. 1.1.1. 2), тобто «має на увазі вигоди окремих осіб». Тим самим

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-249 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>