ля суспільства регулятор, який шляхом схвалення суспільством стає необхідним нормативом, власне правом. Таке схвалення надає цим нормам обов'язковості щодо кожного члена суспільства, тобто загальнообов'язковості. Легітимація перетворює право на те, чим воно має бути, надає сили, освячує суспільним авторитетом.
  З точки зору способу реалізації цієї міри, норма поведінки, право — це примусова вимога, категоричний імператив, владний регулятор людської поведінки, засіб належного, необхідного.
  З огляду на важливість досягнення мети правового регулювання, владність права передбачає не тільки можливість свідомої реалізації вимог, які у ньому містяться, реалізації на основі їх свідомого додержування, маргінальної поведінки або ж реалізації за допомогою сили громадської думки, традицій, інших суспільних засобів. Владність права передбачає обов'язкову реалізацію його вимог, і тому, в кінцевому підсумку — можливість примусової реалізації за допомогою створених і функціонуючих у суспільстві особливих соціальних інститутів і органів охорони права, органів фіксації правових фактів, правових відносин (суди, прокуратура, адвокатура, нотаріат, міліція тощо). Не всі вони виконують лише правові функції, але кожен з них несе певне навантаження, здійснює певну функцію по реалізації права. Як вже зазначалося, в усіх суспільствах існують органи забезпечення здійснення права, хоча їх перелік і види на різних етапах розвитку суспільства не збігаються.
  Отже, до суттєвих характеристик права слід зарахувати іманентно властиву праву потребу в особливих засобах охорони владних велінь, що регулюють людську поведінку. Саме з владності правових норм випливає вольовий характер права. Він найчастіше визнається найважливішою ознакою права. Але з попереднього викладу видно, що вольовий характер права є ознакою самої

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>