підходити до оцінки того, що право прагне все більшої рівності, що історія права є історією «прогресуючої еволюції змісту, масштабу і міри формальної (правової) рівності при
  1 Цит. по; Лафитский В, И. Основы конституционного строя США. М., 1998.
  С. 227 228.
  2 Ролз Дж. Теория справедливости. Новосибирск, 1995. С. 32.
  
  
  
  54
  
  55
  
  збереженні цього принципу як принципу будьякої системи права, права взагалі»1.
  Використання свободи як зовнішнього оціночного критерію права дає змогу з'ясувати дійсну міру свободи, яку надають правові норми. Адже свобода проявляється і в конкретних правах (у праві на особисту свободу і недоторканність, на свободу думки і слова), і в наявних у кожному правовому повноваженні, зобов'язуванні чи забороні можливостях діяти в певних межах. Право також може розглядатися через призму необхідності розширення свободи для громадян та господарюючих суб'єктів.
  Сьогоднішні уявлення про право невіддільні від надання максимальної свободи громадянинові, особі. У «плоть і кров» права входить принцип «дозволене все, що не заборонене законом» (в українській правовій системі він закріплений вже на конституційному рівні — в статті 19 Конституції України). Забезпечення вільної, самостійної, ініціативної діяльності особи стало найважливішим критерієм законотворчої діяльності парламентів і нормотворчості адміністративних органів у цивілізованих країнах. Великої ваги вона набуває і в нашій країні. Але це вже не чисто фізичний чи механістичний, а етичний вимір права, в основі якого лежить оцінка доцільності розширення свободи для особи, засудження необгрунтованих її обмежень тощо. З іншого боку, в Україні в ранзі конституційного діє принцип, характерний для багатьох інших країн, згідно з яким «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>