(виділено мною. — А. 3.) рівні. Тобто всі мають ті ж самі права в процедурі вибору принципів; кожен може зробити припущення, виставити причини на користь їх прийняття і т. д. Зрозуміло, що мета цих умов полягає в уявленні рівності між людськими істотами як створіннями, що мають власну концепцію блага і здатні до почуття справедливості. Основу рівності слід шукати в подібності людей у цих двох аспектах. Системи цілей не ранжовані за цінностями. Кожна людина має необхідну здатність розуміти прийняті принципи і діяти відповідно до них. Разом з завісою невідання ці умови визначають принципи справедливості як чесності, на які раціональні особи, що дбають про власні інтереси, погоджуються як рівні, хто не мають переваг один перед одним за рахунок соціальних і природних випадковостей»2. Надмірне вирівнювання стає «вирівнюванням справедливості», тобто фактичною несправедливістю, формальним правом, грубим виразом рівності у нерівності.
  Ось чому немає сенсу говорити і про загальну історичну тенденцію посилення рівності права. Право розвивається на кожному історичному етапі відповідно до суспільних закономірностей, грунтується на досягнутому суспільством рівні етики. Якщо така відповідність існує, то це вже є прогресом. Якщо ні — це стає фактором погіршення самого права, його сутності, оскільки більшою мірою нівелює необхідно існуючі розбіжності між людьми.
  Посилення рівності права в історичній перспективі має сприйматись через призму того, що розуміється під такою рівністю. Якщо це відмова від дрібних відмінностей між порізному врегульованими відносинами — посилення такої рівності буде благом. Якщо це відмова від суттєвих ознак, які характерні для різних людей, різних відносин, то посилення такої рівності буде нічим іншим, як суб'єктивізмом і свавіллям.
  Саме з цих міркувань слід підходити

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>