ному та одномандатних виборчих округах.
  В результаті Конституційний Суд визнав відповідні положення Закону неконституційними, зігнорувавши суттєві відмінності, що існують між мажоритарною і пропорційною системами, відсутність залежності між здобуванням мандатів в одній системі і в іншій. Конституційний Суд у цій ситуації, на наш погляд, не врахував принципу істотних відмінностей між відносинами, які регулюються.
  У цьому відношенні цікавим є досвід Конституційного Суду ФРН, який в одному із своїх рішень зазначив, що спосіб регулювання може бути названий довільним і таким, що не відповідає конституції, якщо для диференціації не знайдуться розумні, природні або інші переконливі докази1. Аналогічну позицію зайняв Верховний суд США, який по справі МакГован проти Меріленда (1961 р.) констатував: «Чотирнадцята поправка залишає штатам широку можливість прийняття законів, які порізному регламентують положення різних груп населення... Існує презумпція того, що легіслатури штатів діють в межах конституційних вимог, хоча в дійсності прийняті ними закони ма
  1 Хессе К Основы конституционного права ФРГ. С. 217 218.
  
  ють наслідком певну нерівність. Допущена законом нерівність не визнається неконституційною, якщо сукупність будьяких фактів розумним чином доводить його обгрунтованість»1.
  Принцип рівності не повинен абсолютизуватись, оскільки це може завдати шкоди самій справедливості, етичним підвалинам суспільства. Право прагне забезпечити рівність усіх перед законом, забезпечити рівність стартових можливостей людей у суспільстві, в певних випадках ліквідувати існуючу фактичну нерівність людей, щоб досягти більшої соціальної справедливості. Досить переконливо з приводу такого розуміння вихідних критеріїв висловився Дж. Ролз: «Вбачається розумним припустити, що сторони у вихідному положенні

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>