ру на виборах). У поданнях вказувалось на відмінності у висуванні кандидатів в депутати по багатомандатних і одномандатних виборчих округах (щодо збирання підписів, відомостей про кандидата та їх оприлюднення, строків висування тощо), обґрунтовувалась теза, що в багатомандатному виборчому окрузі половина мандатів перестає бути об'єктом вільного змагання, привілеї у висуванні кандидатів надаються політичним партіям та виборчим блокам.
  В аналізованих поданнях, на наш погляд, не вдалося довести тотожність умов мажоритарної і пропорційної виборчих систем — така своєрідність існує як для однієї системи, так і для іншої. Отже, запровадження чотирьохвідсоткової виборчої квоти для партій не могло бути підставою для звинувачення у порушенні принципу рівності виборчих прав громадян. Нехтування цією обставиною являє собою методологічну помилку. Рішення Конституційного Суду з даного питання виявилося де в чому несподіваним: він не погодився з тезою про порушення рівності конституційних і виборчих прав, що обумовлювалось самою наявністю змішаної системи. Однак у частині тлумачення принципу рівності виборчих прав Конституційний Суд констатував, крім усього іншого, що Закон «Про вибори народних депутатів України» не забезпечує рівних правових можливостей у здійсненні громадянами України виборчого права на стадії висування кандидатів у народні депутати України. Конституційний Суд визнав також, що Закон позбавляє суб'єктів виборчого процесу рівних можливостей встановленням неоднакових термінів висування і реєстрації кандидатів у народні депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі і в одномандатних виборчих округах, а також неоднакового терміну для забезпечення виготовлення передвиборних плакатів у багатомандатному загальнодержавному

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>