івністю у покаранні в разі порушення закону. Тут формальна рівність вимагає здійснення діючого права без винятків, не зважаючи на особу. Загальна дія права і неможливість виведення будького зпід дії закону і складають зміст формальної рівності. Усі суб'єкти права рівною мірою наділені правами й свободами і всім заборонено діяти в інтересах чи всупереч окремій особі, привілейовано виділяти її з кола інших рівних суб'єктів.
  Однак можливий і інший вид правової рівності. Наприклад, для визначення відповідальності за вчинення розбійного нападу у законодавстві будуть виділені групи за віком. Тобто, за умови інших рівних обставин неповнолітня особа буде покарана м'якше, ніж повнолітня. Диференційована відповідальність може застосовуватися також, якщо жертвою нападу стане чоловік в одному випадку, а в іншому — вагітна жінка. Ми спостерігаємо, що як Конституція, так і закон порізному регулюють питання правового становища найманих працівників — і державних службовців, суддів — і вчителів тощо. І навіть у межах однієї категорії простежуються різні підходи до правового регулювання. Скажімо, судді загальних судів і судді Конституційного Суду України мають різний статус; або ж категорії державних службовців мають різний віковий ценз для призначення на посади. Який же критерій тут діє? Мова у цих випадках йде про так звану змістовну рівність, яку Конституція України розглядає як рівноправ'я (абсолютна рівність при цьому є неможливою, оскільки тоді йшлося б не про рівність, а про ідентичність1). І тут ми спостерігаємо певні складності у з'ясуванні загальних підходів до унормування суспільних відносин. Зміст рівноправ'я передбачає рівне поводження з людьми в усіх відношеннях, не допускає нерівного відношення за рівних обставин2. Ось чому коли йдеться про розбіжності, то, абстрагуючись від дрібних,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>