системі — дефініції, презумпції, преюдиції, процедурнопроцесуальні норми тощо).
  Право — регулятор людської поведінки. Повернімося до визначення права. Його пізнавальнораціоналістичне визначення, згадане вище, охоплює лише один аспект сутності права. У цьому визначенні сутність права розкривається через раціональну природу людини, ЇЇ співіснування в суспільстві з іншими вільними і рівними індивідами. Але сутність права проявляється не лише з боку його як раціонального, яке є статичним. Вона проявляється також і у меті та призначенні права, спрямованості його на упорядкування суспільних відносин, тобто у динамічному, регулятивному аспекті
  Право у суспільстві виступає не просто як «явище в собі», а як зовнішній прояв, могутній регулятивний засіб, що спонукає особу діяти відповідно до вимог права.
  З цього боку право є норма, правило, мірило, міра того, як необхідно діяти особі в стосунках з іншими людьми. Право дає міру такої поведінки як окремій особі, що опиняється у сфері відповідних відносин, всім іншим особам, які підпадають під дію цієї норми. Так, особа, яка прагне заповісти майно сторонній особі, зобов'язана скласти заповіт відповідно до вимог цивільного права. Ця вимога є нормою, мірою для даної особи за таких обставин. Водночас ця норма, за рівних обставин, буде загальною мірою і для інших осіб, у яких виникне намір передати у спадок своє майно. Але від чого залежить ця міра?
  При регулятивному визначенні права як міри (норми) належного (необхідного) особливу роль відіграють моральноетичні категорії: рівність, свобода, справедливість. Однак тут вони виступають вже не як елементи сутності права, якими вони були у пізнавальнораціоналістичному визначенні, а як зовнішні моральноетичні критерії, що визначають міру самого права, силу владного впливу на суб'єктів права, на зміст

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>