валась марксистськоленінським розумінням держави як апаратом насильства, примусу, знаряддям класової боротьби, а розумінням права — як нормами, встановленими державою і нею ж охоронюваними її примусовою силою, Етатизація державного життя, відмова від використання поняття громадянського суспільства як умови формування демократичної держави, переважне нормативістське розуміння права (юридичний позитивізм у його крайньому прояві) були непридатними для обгрунтування тези щодо правової зв'язаності держави і давали можливість лише для проголошення принципу верховенства закону, законності. Оскільки саме право ототожнювалось із законом (таке ототожнення характерне навіть для розширеного тлумачення права), то правових чинників для обгрунтування достатнього обмеження влади не існувало.
  Спираючись на ідею народного суверенітету, а також на визнання народу єдиним джерелом влади, автор поновому формулює поняття права як правил поведінки, правил належного, що стають правом лише у разі їх легітимації, тобто визнання суспільством. На цій основі уточнюється поняття правотворчості, кінцевою стадією якого і визнана легітимація приписів держави. Зроблено спробу обгрунтувати додержавне і позадержавне існування права при тій загальній умові, що існування сучасного суспільства неможливе в позадержавних формах, а належне функціонування сучасної демократичної держави неможливе без права, яке і є його необхідною основою.
  У тематичноструктурному плані монографія складається з трьох частин. Перша присвячена дослідженню питань права (природи, генези, процесу об'єктивації, основних ознак) та його взаємозв'язків з державою; друга — конституційноправовим засадам детермінованості держави та основним характеристикам правової держави, третя — інституційним, організаційноправовим та технікоюридичним і процесуальним

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>