. Соловйов називав це раціональною сутністю права, яка є ідеальною умовою всіх позитивних правових відносин3. За таким підходом свобода права, як зазначав ще Ж. Ж. Руссо, — форма реалізації загальної волі. Це здатність вільних індивідів вільно взаємодіяти з іншими людьми, вступати з ними у правові стосунки з метою досягнення своїх інтересів та потреб, індивідів, яким протистоять такі ж вільні індивіди.
  Визначення права на основі рівності і свободи є пізнавальнораціоналістичним, оскільки воно орієнтує на з'ясування змісту права як такого явища, що належить мислячому індивіду, який взаємодіє з такими ж індивідами на засадах рівності.
  «Лібертальний» підхід важливий з погляду не лише визначення його сутності, а й необхідності посилення гуманістичного забарвлення права, подолання сприйняття його як карального (що характерне для тоталітарних систем), переорієнтації із заборон на дозволи і диспозитивні норми. Перш ніж ідеї рівності та свободи щодо багатьох класів були визнані і знайшли відображення в конституціях і законах, ці класи пройшли довгий шлях боротьби за свої права. Ідеї рівності і свободи були на прапорах майже всіх революцій.
  Проте свобода і рівність відображаються в такому розумінні права лише як абстрактна ідея, зберігають своє значення як ознаки, що придатні для загального визначення права. Це відбувається через те, що тут рівність і свобода, на відміну від конкретних відносин, мають загальне, а не конкретне значення. Поза цими межами і свобода, і рівність набувають відмінностей залежно від реальних умов здійснення самої свободи і рівності. Більше того, використання поняття абстрактної свободи у визначенні права зобов'язує до пояснення необхідності правової диференціації між окремими суб'єктами права, до пошуку оптимальних критеріїв для встановлення правових особливостей

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>