онятия. С. 26
  3 Там само. С. 29.
  4 Нерсесянц В. С. Философия права. С. 17, 20, 21.
  5 Там само. С.ЗО.
  6 Нерсесянц В. С, Право — математика свободы. С. 54.
  
  
  
  46
  
  47
  
  т
  
  Зазначимо, насамперед, що погляди на право, подібні поглядам В. Нерсесянца (щодо розуміння права як загальної міри свободи і рівності), характерні для природноправової доктрини. Вони були, зокрема, досить поширені в дореволюційній Росії. Так, відомий релігійний мислитель і теоретик права В. Соловйов зазначав, що поняття особи, свободи і рівності становлять сутність так званого природного права. Особа — це тому, що те, що не є особою, не може бути суб'єктом права. Свобода — як характеристична ознака особи, здатність до безумовного опору, як внутрішнє і самобутнє, що не може бути усунуте, не як можливість вибору двох протилежних рішень (libertum arbitrium indifferentiae), а як повна визначеність і незмінна особливість усякої істоти. Отже, свобода — як вимога самостійності. Нарешті, рівність — як потреба визнання за іншим такої ж принципової свободи1.
  В. Соловйов так уявляв взаємодію цих елементів: «...Свобода сама по собі, тобто як властивість особи, окремо узятої, ще не утворює права; оскільки тут свобода проявляється лише зовнішнім чином, як фактична належність особі, що збігається з її силою. Відданий сам собі, я вільно дію в межах своєї сили: про право тут не може бути й мови. Немає права і у тому випадку, коли моя дія зіштовхується з такою ж вільною дією іншого, причому справа вирішується перевагою сили. Але якщо я прояв своєї свободи обмежую... визнанням за іншим такої ж принципової свободи або визнаю його за таку ж особу, як я сам, то таким визнанням я роблю свою свободу обов'язковою для нього або перетворюю її на своє право. Таке відношення має загальний характер через загальне значення

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>