ькох сутностей9. Зазначимо принагідно, що визнання у права різних сутностей навіяне уявленнями про ступінчасте проникнення в сутність речей і явищ, які активно пропагувалися ще з 70х років10.
  
  Право як рівне мірило свободи. На особливу увагу заслуговує розуміння права В. Нерсесянцем, оскільки воно є найбільш оригінальним з викладених у юридичній літературі 8090х років уявлень.
  У низці своїх праць1 вчений обгрунтував Два визначення, які є, на його думку, взаємодоповнюючими. Перше — визначення права як «об'єктивно обумовленої, що має соціальнокласовий характер і виражає вимогу справедливості, загальної міри (форми, норми) свободи і рівності», а друге — визначення закону (права у формі закону) «як офіційного (державновладного, що виражає державну волю пануючого класу) формальновизначеного (і загальнообов'язковонормативного) виразу і встановлення права, наділеного законною силою»2. Він визнав, що право виникає до закріплення його у законі; що закон лише надає праву законної сили; що розбіжності між об'єктивним процесом формування права і свідомовольовим процесом його офіційного визнання призводять до протиріч між правом і законом3.
  В. Нерсесянц використовує поняття «формальна рівність», щоб показати, що право визнає формальну правову рівність, завдяки чому і виступає загальною і необхідною формою буття. Право тим самим упорядковує відмінності між людьми за єдиними підставами і загальним мірилом4. З певними міркуваннями щодо рівності (якот, що прояв рівності має конкретноісторичний вираз, що рівність не знищує і не може знищити фактичні розбіжності між різними індивідами) слід погодитись.
  Вчений зробив спробу поєднати два різних підходи: один з позиції природного, другий — з позиції позитивістського праворозуміння. «Очевидно, — зазначає він, — що друге визначення суттєво доповнює,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>