вану пануючу волю, рівний та справедливий у даних історичних умовах масштаб свободи, нарешті, глибинну сутність — відносини власності, присвоєння соціальних благ в умовах обміну2.
  С. Алексеев тривалий час додержувався позиції, за якою правом визнавалися лише юридичні, санкціоновані державою загальнообов'язкові норми, що надають певної свободи учасникам суспільних відносин, прямо відділяючи від права «соціальні домагання»3. У подальшому він дещо пом'якшив свої погляди, визнавши «безпосередньо соціальні права», тобто природні права4, а також наявність неюридичного права, права в умовах первіснообщинного ладу. З приводу останнього він зазначає, що право в ряді випадків може позначати і якісно інше явище, ніж строго юридичне регулювання, а саме, мати неюридичне значення, розумітися у безпосередньо соціальному змісті, тобто як природне право5. Однак він висловив і думку про те, що подібні природні права можуть набути і дійсно набувають відразу або з часом тієї чи іншої ідеальної (ідеологічної) иормативноорганізаційної форми опосередкування, включаючи і юридичну6. Варто підкреслити, що зміни поглядів у С. Алексеева на право практично не відбулося. Він вважає, як і раніше, що було б невиправданим надавати всезагального значення філософській характеристиці права, що право як інституційне утворення є системою норм, відображених у законі, інших визнаних державою джерелах, які є загальнообов'язковим нормативнодержавним критерієм правомірнодозволеної (а також забороненої і приписуваної) поведінки7. При цьому, як і Л. Явич, С. Алексеев визнає наявність у права різних сутностей8.
  Можна погодитись з В. Нерсесянцем, який вважає, що і Л. Явич, і С. Алексеев невірно трактують розуміння нескінченності процесу поглиблення людського пізнання, яке зовсім не стосується визнання у досліджуваного об'єкта

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>