зку з суспільними, соціальними процесами. Справедливість такої оцінки стає очевидною при розгляді соціологічної концепції в рамках такого підходу до об'єктивації права, коли владне веління, норма мають бути визнані як правові у суспільстві, тобто об'єктивовані у суспільстві, а влада — отримати легітимність.
  Розглянемо правову систему Англії та США на початку нинішнього століття. Вона була майже повністю зорієнтована на таке право, коли судді «творили» правові норми в кожному окремому випадку, виходячи з того, який резонанс знаходили ці правила у суспільстві (надання таких повноважень суддям було продиктоване саме необхідністю врахування волі населення). Влада суддів, у свою чергу, набувала легітимності шляхом обрання суддів.
  Право, яке формувалося у процесі прийняття рішення, мало всі соціальні атрибути. Воно могло бути помилковим лише з точки зору «чистих» нормативістів, які за норми визнають лише приписи держави.
  Беззаперечним є те, що у різних соціальних вимірах право проявляється своїми різними гранями. Але проблема полягає в тому, що подібна розбіжність спостерігається і при визначенні сутнісних, глибинних ознак права. Більше того, в правовій літературі на основі таких ознак сформувалося кілька підходів до розуміння права.
  Поширеною причиною розбіжностей у визначенні права є й акцентація на різних ознаках і характеристиках, довільне розуміння сутності права. Наведемо кілька прикладів. Л. Явич, який допускає розуміння права як продукту духовної діяльності, як різновиду оціночного духовного освоєння дійсності, моменту врегульованості і порядку в
  
  
  
  44
  
  45
  
  суспільних відносинах, сфери соціальної свободи, як сукупності юридичних норм тощо, застосував багатоступінчастий шлях пізнання права1. Він визнає декілька сутностей: зведену у закон і матеріально детерміновану

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-401 * збірник літератури №4 * >>>далее>>>